Українською. Не поленитесь почитать.

"FM Галичина" - абсолютно моя книга, Прохасько абсолютно мой автор. Хотя я прочла только одну его книгу. Ниже одно из моих любимых эссе про то, что я очень люблю - мороз, алкоголь, труд, беседу, Карпаты. Текст на украинском языке, не поленитесь почитать.

24.12 У мене давно була мрія, про яку я вперше наважуся говорити сьогодні. Ще кілька років тому я побачив, як люди мучаться від депресії, і як я можу їм допомогти. У мене з’явилася ідея спеціального пансіонату, де б лікувалася депресія. Хочу збирати тих, хто цього потребує і вивозити їх у гори. В будь-яку пору року. Хай навіть у такі морози, як тепер. Це може і ліпше, бо студінь висвітлює всілякі психічні темноти і тіні. Все, отже, могло би виглядати так: я даю оголошення у газету, що буцімто якийсь пансіонат приймає слабих на депресію. Мусить бути оголошений якийсь тариф — скажімо, щоб вистачило на їжу, питво, транспорт і мені як лікареві за виздоровлення. В оголошенні була би вказана певна адреса — куди з’являтися. І тоді треба поїхати за тією адресою — це може бути Дора, Любіжня, Кваси, Ворохта, Микуличин, Зелена, Гута або ще щось таке, і сказати, що хочеш вилікуватися. А там уже був би я. Я зустрів би хворого і цілу ніч просидів би з ним при пляшці чи барильці. Я поговорив би з ним і розказав кілька історій. Я радів би і хворий бачив би, як радість вихлюпує поза мене. Ми вийшли б у ніч подивитися на зорі. Був би сильний мороз. Все б мерзло.

Ми не будемо палити, ми будемо терпіти. Потім ляжемо на кілька годин. Сон буде багатий на сни, бо через холод будитимемось через кожні півгодини. Ми будемо зі слабим спати так, щоб грітися тілами і видихами. Потім буде ранок. Дуже гарний. Небо буде кольорове, а гори — як копія чорно-білої ґравюри. Нам буде бракувати їди. Вдосталь буде лише цибулі і часнику. Але їх нічим буде заїсти. Ми будемо страшенно смердіти цибулею. І запиватимемо це ще смердючішими напоями. Ранок здаватиметься вечором. Руками, з потрісканою від незручностей шкірою, ми наллємо ще чогось один одному. Я витягну зі старої шафи якісь книжки і знимки. Щось будемо читати і розглядати. А тоді — переборюючи бажання спати — важкі фізичні роботи, невиправдані ніякою логікою — щось носити, копати, згрібати. Пізніше можна буде трохи полежати, але не заснути, а говорити те, що думаєш, знову йти, сидіти, купатися, пити горілку, вино, каву, молоко, не їсти нічого, крім рибних консервів, говорити, згадувати, мріяти, йти з тягарем на спині, ризикувати потрапити під камінь, хвилю, зрубане дерево, мішок, лавину.

Я прошу хворих побути, просто побути зі мною ще. І їхня хвороба з часом пройде. Ми зуміємо з цього вийти, якщо поживемо разом.