О САМОМ ДОРОГОМ ЧТО У МЕНЯ ОСТАЛОСЬ.воспоминания.пытаюсь тебя вернуть.прости.написала ЭТО в порыве отчаяния и это до сих пор живет в моем сердце,ни на одну минуту про это не забываю.а сердце изнемогает от этих воспоминаний.какая это боль-потерять любимого

Годинник непомітно відраховує секунди,хвилини,години... Годинник непомітно відраховує вічність...Я сиджу в кріслі,загорнувшись у теплу ковдру,яка чомусь мене не зігріває.Дивлюсь на чашку з кавою.Мої думки звернено до тебе.Мої думки завжди звернено до тебе.Знаєш,навіть ще до нашого знайомства я відчувала,що ти маєш з’явитися в моєму житті і,з’явившись,уже ніколи не йти з нього...Але ти пішов...пішов назавжди...Ти покинув...покинув назавжди.А я знову відшукую в своїй пам’яті миті,коли ми були разом,і знову...знову повертаю тебе...Бо мені це потрібно,мені це просто необхідно.Так трохи простіше і легше...Нехай подумки,нехай уявно,але відчути тебе поруч із собою,почути твій лагідний голос,відчути мужність й силу твоїх красивих рук,згадати і знову відчути ніжний дотик твоїх солодких,теплих губ.Як добре,що людина здатна пам’ятати.Добре?А щодо тих моментів,які краще забути,не згадувати,взагалі викинути з життя?Так,правда.Але для цього досить мати силу волі.А от відчути мить щастя і запам’ятати її-це вже непросто.Але це мені вдалося!Я пам’ятаю свою мить...нашу мить...Я нічого не забула.Найдрібніша деталь залишилася в моєму мозку.Пам’ятаєш,я завжди дивувалася твоєму вмінню підкоряти мене своїй волі.Пам’ятаєш?Адже я досить сильна особистість з міцним характером.А тут...Заради тебе-кинутися в прірву і бути щасливою від того!Схоже на інше слово-кохання.Кохаю...кохаю тебе до нестями...І кохатиму вічно-доки житиме пам’ять про тебе.Розумію,тебе не повернути в реальному житті.Бо твоє життя-це зовсім інший,чужий світ,в якому мені немає місця.А я ніколи не дозволяю собі обмежити твої бажання,обділити тебе чи якось скривдити.Я не маю права на це...Але я маю права згадувати...згадувати твій смак,твій запах,згадувати тебе і повертати...Тепер кожного вечора я користуюся своїм правом.Випиваю чашку кави,сідаю в крісло і згадую...повертаю тебе...Тільки ти міг примусити мене сміятися,коли душу полонила туга;тільки ти міг втішити,коли на очах були сльози...Ти перший примусив покохати.Ти перший,хто зрадив і покинув...Але все одно заради тебе одного живу кожен день...Бо це є одним з твоїх бажань-бути твоєю завжди,належати серцем тобі завжди...Живу спогадами минулого і надіями на майбутнє...Я перша,хто тебе сприйняв повністю таким,яким ти є...Я перша,хто тебе згадує 25 години на добу...Перша,хто пам’ятатиме тебе вічно...Думки починають трохи плутатись...уже зовсім пізно...Ніч...Нарешті зігрилася...Ковдра?Ні,спогади про тебе зігріли.На душі так спокійно і тепло...так звично...Я вже колись відчувала таке...Невже?Невже мені вдалося...тебе повернути?!