"Я іду за моєю зорею!"

У кожного своя зоря. Рідко кому вона світить ясно і прямо усеньке життя, частіше ховається за хмари, аби випробувати на міцність того, кому належить: чи не розгубиться, чи не втратить свою мрію, чи піде далі за нею - своєю зорею, допоки та не приведе до успіху і щастя… Молода подолянка Ольга Нікітіна легких шляхів ніколи не обирає і вперто іде за власною зорею: і тоді, коли та світить ясним світлом, і коли ховається за хмари турбот, тривог і переживань.

Колись, саме у таку пору свого життя, Ольга відкрила у собі талант митця і створила свій перший лютарок – наповнену життєдайною енергією об’ємну картину з глини.
Лютарок – назва, вигадана самою Ольгою. Вона поєднує у собі два слова, що служать першоджерелом історії усього роду людського: людина і тара або терра – земля, глина латиною – з якої і були створені перші люди…

На дощечках, витесаних з карпатського буку, замріяні гуцулки Ксені пестять біленьких ягнят, збирають чорницю, шукають червону руту чи вдивляються у рясно вбране зорями карпатське небо – мабуть, також шукаючи свою зорю. Є ще сімейні пари, що виспівують веселих пісень, закохані дівчата та козаки, і, звичайно, рідний Кам’янець, у якому Ольга народилася і виросла.

Сьогодні багато її робіт розійшлися по світу: і не тільки по ненці-Україні; вони прикрашають приватні колекції у Варшаві, Сан-Франциско, Ланкастері та Лос-Анджелесі… «Ручна робота – безцінна! Особливо Ваші, наповнені унікальною енергетикою картини!» - говорять іноземні поціновувачі таланту Хельги Гойцек - під таким поетичним творчим псевдонімом працює Ольга Нікітіна.

Ольга – нащадок давнього польського роду Грудзинських, герб яких і сьогодні ще можна побачити на стіні одного з старовинних кам’янецьких костелів. Природа наділила її витонченою, аристократичною зовнішністю і щедро обдарувала талантами.

У рідному місті Ольгу знають більше, як працівника міського Центру дитячої творчості, керівника гуртка української народної іграшки «Колосок» при ЗОШ №15 від ЦДТ. А ще … керівника гуртка перукарської майстерності, створеного на базі того ж ЦДТ. Так, певний час Ольга Нікітіна була знаним модним перукарем у місті. Учениця самого маестро Сергія Звєрєва, володарка почесних дипломів перукарського мистецтва, вона вражала своєю майстерністю і віртуозністю навіть найвибагливіших клієнтів…

«Закінчивши історичний факультет Кам’янець-Подільського педуніверситету імені Огієнка, я все не могла визначитися - якій же справі присвятити себе – історії, перукарській справі чи улюбленому образотворчому мистецтву… Відповідь прийшла сама-собою: у непросту хвилину свого життя я просто взяла у руки шматок глини і вже за кілька годин на буковій дощечці, котру привезла з Карпат, з’явилася пишнокоса гуцулка з дивоквітом у руці…

«Саме цей лютарок – розповідає Ольга далі - мої родичі – поляки передали на приватний конкурс еко-мистецтва у Гданськ. І саме він приніс мені перемогу – друге почесне місце. З часом я визначилася, і сьогодні улюблена педагогічна робота у ЦДТ для мене – справа, в якій я можу поєднувати і знання з історії України та народознавства, і образотворче мистецтво, і перукарську майстерність. Можу передавати свої знання діткам. А лютарки, як і раніше, мій таємний оберіг, хобі, за яким, я відчуваю, стоїть моє подальше майбутнє.»

Крім відповідальної роботи Ольга – ще й молода мати. У неї – двійко діток - Настя та Едік: «Мої котенята теж люблять бавитися з глиною, малювати – усміхається Ольга – Мабуть, це сімейне. Деякі їх роботи дійсно заслуговують на увагу. Саме у моїх дітях я і черпаю власне натхнення. А ще – у красі рідного Поділля та Карпат, де ми відпочиваємо з Едіком та Настею кожного літа. Карпатські суниці, білі гриби та смачний бануш, гомінкий Прутець, стрункі смереки і сині гори - ця смакота і краса будь-кого зробить митцем, художником… Що ж до людини, яка вміє тримати у руці пензля чи орудувати з глиною…

Самі розумієте! Останнім часом я ще й захопилася створенням аутентичної біжутерії з глини; прикрас, які носили наші предки – намисто, кулони, сережки перевиті карпатськими квітами і травами… Все це - досить тонка робота, яка вимагає зосередженості, часу та постійного удосконалення майстра. На жаль, народні українські майстри образотворчого і прикладного мистецтва творять не у надто сприятливих умовах. Їх праця не тільки не поцінована, але й обезцінена.

Прикро дивитися - каже Ольга - що більшість так званих «подільських» чи «карпатських» сувенірів, які мають вабити числених туристів нашого міста – лише жалюгідна дешева штамповка, виготовлена, насправді, у Китаї; людьми, що й гадки не мають про Стару фортецю, Кам’янець чи Карпати… Невже у нас не вистачає власних майстрів та умільців?! Звичайно, вистачає… І аутентичні українські мистецькі вироби ручної роботи, наділені нашою, українською енергетикою, можуть прославити Україну та Кам’янець не менше за старовинні архітектурні пам’ятки!»

Про плани на майбутнє Ольга говорить небагато, але змістовно.
«Звичайно, я рухаюся у мистецькому напрямі далі: зараз займаюся патентуванням терміну «лютарок», працюю над новими роботами, мрію про власний художній салон лютарків у Старому місті, а ще, з нетерпінням чекаю нової поїздки разом із дітьми в Карпати, за новою порцією натхнення для моїх лютарок.»

1 червня, під час виставки образотворчих колективів міста, де Ольга представляла ЦДТ, її лютарки помітив вельмишановний мер Кам’янця-Подільського, пан Анатолій Нестерук. Так, увага та підтримка міського керівництва надзвичайно важлива для наших майстрів, бо підбадьорює і, не дивлячись на буденні клопоти та перешкоди, допомагає рухатися далі, іти за своєю зорею допоки та не приведе до успіху.