Запізніле каяття

Історія їхнього кохання, можливо, видасться в дечому дивною, дехто скептично зауважить, що це нереально і такого не могло бути. Тим не менше дві молоді долі поєднала і потім навіки розлучила фатальна випадковість. Ірена натрапила на номер Андріяна, коли лежала в лікарні і з нудьги гортала один журнал. Її зацікавив текст його оголошення з поміж інших на сторінці знайомств. Так почалося їхнє спілкування, в ту ж ніч відбулася перша довга розмова. Як виявилися, Андріян та Ірена були багато в чому схожі –обоє такі ж романтичні, обоє в той момент переживали наслідки невзаємного кохання. В той момент Андріян став для Ірени єдиною опорою і підтримко незважаючи на відстань в більш ніж 300 кілометрів . Поступово вони настілки зблизилися, що стали найліпшими друзями і з часом вона змогла довіритися і розповісти все про своє життя. Андріян був вражений її розповіддю – він не розумів жорстокість її колишнього хлопця, як він міг покинути таку чудову дівчину з ангельським характером. В якісь момент стало зрозуміло, що між ними виникло таке високе почуття, як кохання. Для них обох це був щасливий час – це порозуміння і гармонія давали велику окриленість, їхні серця ніби зливалися в одне і билися в унісон На жаль їхнє щастя тривало зовсім недовго - Ірену лякало багато чого в їхніх стосунках, відтак в якийсь день їхня чергова розмова стала останньою… Андріян просто мусив «зникнути» з її життя, відійти в тінь і не заважати будувати їй щастя з новим хлопцем. В той час, коли Ірена з щасливою усмішкою йшла під вінець, Андріян перебував у великій печалі і не бачив собі майбутнього, його життя втратило будь – який сенс і нагадувало скоріше фізичне існування. Та вже зовсім незабаром після заміжжя Ірена зрозуміла, що її чоловік Сергій був не зовсім тією людиною, яку б вона хотіла бачити поруч з собою. Вона для нього стала чимось на зразок красивого і дорого аксесуару, з яким було престижно з’явитися у бізнесову колі його ділових партнерів. Для нього сенсом і головним життєвим пріоритетом стали гроші. За зовнішньою, показовою на публіку його турботою приховувалися глибокий еґоїзм та самозакоханість. Хоча, Ірені нічого не бракувало, а все ж це життя «в позолоченій клітці» швидко поселило в її серці тугу і смуток, в неї все частіше і частіше почало з’являтися бажання почути рідний голос Андріяна. Незабаром і сам Сергій їй почав зраджувати направо і наліво з випадковими дівчатами та жінками. Все закінчилося тихо і спокійно, коли вона одного дня зібрала речі і перебралася до батьків. … В якийсь день Ірена переборола себе і набрала знайомий номер. Боляче було чути, коли він просто «вибив» її виклик, здавалося, що світ поплив у неї з – під і вона відчула, як колись було йому… Їй лишилося чекати і надіятися… Минуло кілька довгих місяців чекання і нарешті Андріян все ж подзвонив до неї, щоб розставити усі крапки над «і». Її голос був зовсім не таким, як колись, під час їхньої останньої розмови і він зрозумів, що вона його весь цей час щиро кохала, а заміжжя з Сергієм було помилкою. Вони нарешті домовилися зустрітися – він мав за кілька днів до неї приїхати на Рожнятівщину. …Автомобіль з кожним кілометром дороги наближав Андріяна до коханої..Фари вихоплювали сутіні дерев та зустрічних автівок. На одному з різких поворотів поблизу Калуша прямо на нього летіла величезна вантажівка. Роздумувати не було часу, Андріян різко повернув кермо вправо і авто полетіло в кювет, де вдарилося в дерево. За якусь мить це вже була купа металобрухту. Останнє, що ще відчував Андріян був нестерпний біль, який рвав лютим звіром його тіло з середини. Через декілька хвилин він провалився у якусь безвість… …Ірена з нетерпінням очікувала приїзду Андріяна з хвилини – на хвилину, раптом задзвонив телефон, радісна усмішка засяяла у неї на обличчі, коли вона зрозуміла, що телефонує її коханий. Та на тому кінці говорила зовсім незнайома людина. Вона збентежено слухала, як чужий голос в слухавці їй повідомляв страшну новину, в яку не хотілося вірити: аварія… в реанімації. у критичному стані… …Калуська міська лікарня зустрічала її сірою похмурістю стін, які вселяли моторошний страх і біль. Стерильна білизна кахляних стін реанімаційного відділення віщувала смерть. Ірені саме зараз чомусь смерть асоціювалася з білим кольором...Її зустрів підстаркуватий, з побитим сивиною волоссям, лікар. Його добрі, сумні тепер очі з якоюсь винуватість дивилися на Ірену: « Від нас, на жаль, мало що залежить. Його стан критичний…». Андріян лежав сам в палаті, серед безлічі незрозумілих трубок і проводів, такий беззахисний. Їй дозволили посидіти поруч з ним кілька хвилин. Вона взяла його долоню заплакала, раптом відчула легкий потиск його руки. Їй здалося в цю мить , що він житиме. Його напіввідкриті очі подивились на неї, а вуста прошепотіли: «Іренка…». Раптом на моніторі крива кардіограма згасла і перетворилася на пряму лінію. Ірена закричала, в палату вбігли лікарі…Вона втратила свідомість і впала… Коли її привели до тями по очах старого лікаря, вона зрозуміла, що вже кінець… …В якомусь незрозумілому ступорі вона йшла за похоронною процесію. Вона більше не плакала, сльози давно висохли. Стрепенулася лише коли труну опустили в яму. Об дерево вдарили перші кавалки сирої землі. В цей день вона не лише ховала у могилі кохану людину, але й своє кохання, долю і щастя. Її душу рвали страждання, лише тепер вона по справжньому відчула біль втрати і своїх безглуздих помилок. До Ірени прийшло каяття… Запізніле каяття…