Iсторія життя

Все в житті буває вперше. Перше кохання, перша зустріч, перший поцілунок.
А в неї все було востаннє. Останнє кохання, останній поцілунок, змішаний зі слізьми, останнє його слово. Найгірше усвідомлювати те, що все це безповоротно.
Що вона більше не почує його лагідних слів, не відчує п’янких поцілунків.
Його глибокі, задумані очі закрились навіки. Прощання було найважчим у її житті.
Жити дальше… Вона не знала, як. Він приходив до неї щоночі примарою у її сни.
Цілував, обнімав і просив жити. « Та хіба ж це життя?». Щоразу тихо плачучи відповідала вона. Щоночі вона просила забрати її до себе. А він відмовлявся.
При кожній спробі покінчити з життям, він її рятував. Заспокоював і переконував жити дальше. Та вона не жила. З веселої, життєрадісною дівчини, що обожнювала життя, вона перетворилася на замкнуту, яка постійно шукала смерті.
Він їй допомагав. Вона існувала…А він бажав їй жити! Він обіцяв їй, що все буде добре. Вона почала писати. Всі її твори вирізнялися сумом і прагненням стати ангелом. Та вони були неперевершені. Це було її покликання. Він допоміг їй його знайти.
Одної ночі він прийшов до неї вкотре і тихо промовив:
- я прийшов в останнє. Прощай. І забудь мене.
Вона не хотіла чути цих слів. Не хотіла вірити. Цілу ніч вона не приходила в себе, плакала, кричала. Вона благала його повернутися. А він мовчав і не вернувся.
Вона не хотіла жити без нього. Її серце защеми так сильно, що несила було опиратися. Вона закричала, щоб випустити біль, але легше не стало.
Вранці вона вже знала, що їй треба робити. Тихо встала і пішла до моста.
Широкого моста в річку. Вона перелізла через перила і…
Раптом її взяв хтось за руку і витягнув назад на міст. Вона обернулася вся в сльозах. Там був хлопець. А над ним вона побачила свого коханого, який сказав їй останні слова. «це твоє кохання». Усміхнувшись, пішов у далечінь.