ЛЮБОВ

Вона iшла шляхом зiрок,
що сяяли вночi у небi
I залишався тiльки крок:
вiд неї, аж до тебе...

Iз босих нiг точилась кров
того нiхто не бачив,
а в серцi - камерi любов
була покрита плачем.

З очей текли солонi сльози
Їй боляче ковтать,
а по дорозi бiль та грози
чи довго ще страждать???

Її питали: хто ти, звiдки?
Вона ж казала знов,
що йде внiкуди i нiзвiдки,
а звать її ЛЮБОВ