Червона поезія - вірші про кохання. III частина

Здавалось я колись помру,
Від сорому, самотності й нудьги,
Здавалось щастя не буває,
Здавалось біль мене щомиті роз’їдає,
Здавалося кохання не буває...
Та все змінилося тоді, коли твої я очі
В темряві побачив.
Ти посміхнулась - я вже закохався,
Забув усе, віддав тобі себе.
Я не хочу нічого назад,
Воно мені вже не потрібно,
Лиш ти одна - це все, що є в мені...

***

Зимове небо.
Сонце світить.
І відбивається від снігу
Його проміння золоте.
Воно засліпює нам очі.
І я тихенько посміхаюся тобі...
Твої маленькі оченята,
Такі гарненькі оченята...
Я дивлюсь в них.
Та бачу сум.
Не знаю я чому...
Ти вибач, я не знаю,
Але чомусь тебе втрачаю...
Ти хочеш бути вільною?
Я хочу те, що хочеш ти.
Я прагну шаленого кохання,
Але якщо воно тобі не треба
То відпусти, не муч себе.
І шо, що ти мені потрібна?
Я хочу так, як хочеш ти...
Я ладен вмерти за секунду,
Проведену з тобою десь на самоті.
Я можу все, що хочеш ти.
Я подарований тобі...

***

Тиша й смуток огортають мене,
просто зі мною немає тебе.
Нехочеться навіть співати пісні,
знаєш, як сумно без тебе мені.
Знову сиджу я вдома одна,
а на очах печаль і сльоза,
в обіймах розлуки і самоти
я бачу лиш очі твої!
Радість і щастя, розлука і кохання
знову світитимуть темной ночі,
Можливо, почуєш мої сподівання,
Можливо, побачиш прохаючі очі.
Знаю про мене ти вже забув,
але згадай як в обіймах тонув,
як мої руки тебе обнімали,
як ніжно губи тебе цілували.
В серці моїм вогонь загасає,
але воно ще тебе пам’ятає.
Згадуй хоч зрідка, будь ласка, мене
Дуже я прошу, й кохаю тебе...........

***

Знову одна у холодній кімнаті,
Знову усе думки про одне...
і не можливо цей сум подолати,
так хочеться зараз побачить тебе.
Я знову сумую без тебе, я плачу
і сльози біжать по рум’яних щоках.
Питання одне: коли я побачу,
як ти зігріваєш мене у руках???
Як погляд, ти свій на мене звертаєш?
Як губи твої цілують мене?
Питання одне: мене ти кохаєш?
бо знаєш...Я дуже кохаю тебе!!!
Ти десь далеко за обрієм ясним,
А я все шукаю надії і сни.
Так хочеться бачити світ цей прекрасним,
Так хочеться бути з тобою завжди...

***

Ви знаєте, а він сказав,
Що я не та, що не вона...
Що він мене не любить,
Й все дарма...

Навіщо болі ті чинити?
Так марно вже тебе любити?
Надія дарма буде жити
У мому серці вся сповна...

З пітьми тебе хотіла я звільнити,
Всі мрії ті твої здійснити,
Чарівні миті прояснити,
Любити світ тебе навчити!!!

Я завжди знала, я друг твій!
Ти вірним є лише одній!
І на яву, ти друже мій,
Щасливим з нею буть зумій!!!

***

Коли розбите серце,
Коли нема надії,
Коли вбивають душу
Й коли немає мрії.
Коли вона найкраща,
Коли тебе немає
Й коли і він не вперше
Не ту знов обирає.
Коли мене не бачиш,
Коли мене не чуєш,
Коли я не прекрасна
І не зі мной ночують.
Коли мене не знаєш,
Коли все забуваю,
Коли у снах шукаєш -
Це я тебе кохаю!!!

***

Жодних поглядів і жодних почуттів.
Як закохаюсь, то собі наврочу.
Іду одна крізь тисячі життів,
Але переді мною твої очі.
Немає сил, щоб знову повз пройти.
Немає шансів, щоб тебе торкнутись.
Вже нових слів у серці не знайти,
І до колишніх мрій не повернутись.
Весна ж кричить до мене звідусіль –
Надія є! Ти не тікай від неї!..
А нова зустріч – як на рану сіль.
Жорстока туга срібної лілеї.
І тільки небо крила підійма.
Шалено сині крила птахи щастя.
Я зичу їх, - своїх давно нема…
Хоч трохи сил, щоб перейти ненастя.
Та варто на дорогах зіштовхнутись,
На тебе темні очі підвести –
Останню мрію втрачено забутись,
І давній спокій в серці віднайти.

***

Серце, мовчи! Я усе зрозуміла.
Полум’я – сутність твоя.
І ця любов вже усе спопелила
З чого жила і чим мріяла я.
Пустка ночей. Дикий морок безвихідний.
Світ мій згорів ущерть.
І в цій безодні про себе все кличу я
Для мого серця – смерть.

***

Слова-слова... їх не знайти,
Не підібрати,не промовить.
Можливо,мовчки повз пройти,
Сховавши погляд,повен болю?

Що сталося,хто скаже нам?
Напевно,просто не судилось...
Не розказати всім вітрам
Все що було-неначе снилось.

Тепер прокинулись... Життя
Поставило свої умови.
В кожного з нас - своє буття
Яке змінити не готові.

Ти зрозумієш - все не так,
Образи всі підуть в минуле.
Я так люблю тебе...однак
Нам не вернути те,що було.

Можливо,в іншому житті
Шлях мій твоїм знов перетнеться...
Як мені знати,що тоді
Ти не розіб’єш мені серце?

***

Я більше не вигукую крізь сон твоє імя,
Я більш не можу бачити тебе у ньому,
Я знаю, вже немає вороття,
Та я люблю, це ясно і дурному.

Проходиш повз, мене не помічаєш,
Я намагаюсь теж так утворити,
Але чогось болить моя душа,
Кричати хочеться і десь собі летіти.

Здається все. Ми вирішили. Годі!
Та щось не йметься, щось трима у сні.
Напевне очі…так звичайно очі…
Що я тону у них у темні темні ночі…

Без них я буду марно жити,
А ще ця усмішка смішна…
І знов бездонні твої очі
По вінця повні теплоти і добра.

Якщо це сон, ти не буди мене,
Я щастя трішечки хотіла,
Якщо не можу мати наяву
То хоч у сні отримаю хвилини.

Хвилини твоїх ніжності, тепла,
Ти знай, вони дорожче всього в світі,
Не залишай мене саму,
У цьому вигаданому світі…

***

Ішла заплакана,
Душа, мов зламана.
Всміхнулась. У нього
Не вона була каменем
В душі. Без пристрасті,
Без емоції. Дощі.
У сірості і буденності,
В житті. Серед болей,
Страждання. Не мій.
Не мій. Не кохання.
Чужий.
Не мій. Не кохання.
Твоя - не та, що так любить,
Не я. Не та, що простила.
Іди. І сонце, і мрії
Візьми. Серце вирви.
Віддай. Забувай.
Тільки крок і нічого.
Прощай. Де немає зірок -
Мій рай. Мої мрії.
Вбивай... Прощай…

***

А потім? Потім лиш мовчання.
І злива слів, у серці буревій.
І моє болісне зізнання.
Лиш тихо, у душі своїй.
А ще пізніше тільки спогад
І тільки дощ нагадує про це.
Здавалося би, серце поряд,
Але таке самотнє і таке чуже.
А пройде час і я тебе зустріну.
Ти будеш вже не сам, чужий, не мій.
Працюєш, маєш гарну жінку.
І сліз ти не побачиш серед моїх вій.
Моє життя і так, мабуть, складеться.
Я усміхнусь, згадаю усе те.
Маленький спогад я погашу в свому серці.
Відкрию парасолю. Дощ іде...